Перші кінокадри Вісбадена були зняті між 1900 і 1910 роками під такими назвами, як "Kaiserfesttage in Wiesbaden" (1900), "Blumenkorso in Wiesbaden" (1908) і "Rennen in Wiesbaden" (1910), які зафіксували короткометражні документальні сцени з місцевих подій. Перший повнометражний вісбаденський художній фільм був знятий берлінською компанією у 1918 році: "Під фальшивою маскою" (Unter falscher Maske). Того ж року Едвін "Еді" Георг Денґель заснував першу вісбаденську кінокомпанію Axa-Film Company, що базувалася у Бібріху. Як продюсер, автор, режисер і виконавець головної ролі, Денґель зняв численні серіальні детективи, комедії та фільми про дикий захід за американським зразком. На початку 1920-х років у Вісбадені були засновані нові кінокомпанії.

Поділ Німеччини на чотири окупаційні зони державами-переможницями після закінчення Другої світової війни сприяв розвитку децентралізованих структур, що також вплинуло на кіноіндустрію. Нові виробничі потужності були створені у Бендесторфі поблизу Гамбурга, Геттінгені та Вісбадені. У січні 1949 року в колишній рекреаційній зоні Унтер-ден-Ейхен було створено кіностудію з прилеглою копіювальною фабрикою як філію берлінської кінокомпанії AFIFA (Aktiengesellschaft für Filmproduktion). Рушійною силою цього був тодішній мер Ганс Генріх Редльгамер, який (разом із режисером Куртом Ертелем та за участі американської окупаційної влади) проводив цілеспрямовану політику щодо вибору місця розташування. Навесні 1949 року у Вісбадені було знято перший повоєнний фільм - "Морпроцес доктор Йордан", вироблений "Комедія-фільм", спільною компанією Гайнца Рюмана та колишнього уфимського продюсера Альфа Тайхса. Маючи криту площу 1 800 м2, 115 працівників і відкриту площу 10 000 м2, Вісбаден у 1950 році був третьою за величиною кіностудією в Західній Німеччині після Берліна-Темпельгофа та Мюнхена-Гайзельгайстайг.

Однак ситуація із замовленнями на німецьку продукцію була загалом складною у молодій Федеративній Республіці, яка була наводнена фільмами американського походження. Щоб вийти з кризової ситуації та підтримати вітчизняну кіноіндустрію, навесні 1950 року Бундестаг ухвалив рішення про виділення 20 мільйонів німецьких марок у вигляді гарантій від дефіциту, до якого долучилися земля Гессен та місто Вісбаден. Державна допомога також мала вплив на Унтер ден Айхен. Відомими проектами цього етапу стали фільм-оперета Гези фон Больварі "Ніч у раю" з Йоганнесом Гестерсом, "Тигр Акбар" "сенсаційного актора" Гаррі Піля та "Останній рецепт" Рольфа Гансена. Оскільки багато фільмів, знятих на гарантійні кошти, виявилися комерційно невдалими, це призвело до нового застою на Unter den Eichen. З восьми повнометражних проектів, запланованих на 1951 рік, вдалося реалізувати лише чотири. Щоб компенсувати збитки, компанія все більше звертається до виробництва промислових та рекламних фільмів. Створення кінохроніки "Blick in die Welt" та студії дубляжу також мало на меті допомогти подолати спад виробництва в секторі художніх фільмів. Незважаючи на невтішні цифри, навесні 1953 року федеральний уряд вирішив продовжити гарантійну програму для кіновиробництва. Того ж року лише у Вісбадені було знято десять повнометражних фільмів, серед яких "Коли знову з'явиться білий літак" з Маґдою та Ромі Шнайдер - остання у своїй дебютній ролі, "Державний службовець Корда" та німецько-американська копродукція "Мартін Лютер". У наступні два роки студія "Унтер ден Айхен" залишалася добре завантаженою.

Навесні 1955 року ліквідатор, відповідальний за розформування колишніх кіноактівів, що належали Рейху, оголосив, що вісбаденський комплекс AFIFA має бути відокремлений від UFI і проданий. Розпочата приватизація призвела до того, що Unter den Eichen разом із державною гарантійною допомогою, термін дії якої закінчився наприкінці 1955 року, опинилася у стані тривалої зупинки виробництва. Після багаторічних переговорів у квітні 1959 року студію AFIFA придбала приватна компанія Карла Шульца "Таунус-Фільм ГмбХ". Однак надії на стале відродження діяльності студії не справдилися - принаймні, щодо виробництва кінофільмів у Вісбадені. Їхній кінець настав із появою телебачення наприкінці 1950-х років.