На початку 19 століття дешева земля під забудову стала доступною для "маленьких людей" - ремісників, торговців і робітників, які могли будувати скромні будинки для себе і своїх родин.

Те, що згодом стало відомим як Берґкірхенвіртель, межує з вулицями Кулінштрассе та Заальґассе на південному сході, Нероштрассе на північному сході, Рьодерштрассе на північному заході, Швальбахерштрассе на заході та Оберер Шульберґ і Гайденмауер на південному заході. Нероштрассе була першою вулицею, побудованою в новому районі в 1809 році. Рьодерштрасе з'явилася приблизно у 1820 році. Скромні одноповерхові будинки зі стайнями та невеликими садами були збудовані в районі Берґкірхенвіртель. До 1879 року Берґкірхенвертель був повністю розбудований і заселений.

У 1950-х роках у Берґкірхенвіртель були виявлені серйозні "містобудівні недоліки". Критикували недостатню кількість туалетів, кухонь і сучасних систем опалення в квартирах. Архітектор Ернст Май, якому місто Вісбаден доручило перепланувати Берґкірхенвіртль, у 1961 році представив проект, що передбачав повне знесення старого Берґкірхенвіртля - за винятком Берґкірхе, збудованої між 1876 і 1879 роками - з метою побудови на його місці багатоквартирних і висотних будинків.

До початку перших будівельних робіт у середині 1960-х років не було значних протестів з боку місцевого населення. Але потім опір почав наростати. Масове неприйняття планів Ернста Мая, яке зустріли представники міської влади, спонукало їх у 1971 році відмовитися від проекту і натомість провести помірковану реконструкцію з повагою до характеру району. Роботи розпочалися у 1976 році і тривали у першому десятилітті 21 століття.